Головна » Правові питання » Електронні докази у адміністративному процесі

Електронні докази у адміністративному процесі

Електронні докази стали важливим аспектом сучасного судочинства, зокрема в адміністративному процесі. З розвитком цифрових технологій дедалі більше доказової інформації фіксується в електронній формі, що породжує низку правових питань та викликів. Законодавство України у 2023-2024 роках відображає ці тенденції, включаючи зміни, пов’язані з електронними доказами. У цій статті ми розглянемо правову природу електронних доказів, їх класифікацію, проблеми використання, а також аналіз існуючих точок зору на електронні докази в адміністративному процесі.

Поняття та класифікація електронних доказів

Згідно з ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), електронними доказами вважається інформація, виражена в електронній (цифровій) формі, що містить дані, які мають значення для справи. Це можуть бути електронні документи (текстові файли, графічні зображення, плани, фотографії), веб-сайти, текстові та мультимедійні повідомлення, метадані, бази даних тощо.

Класифікація електронних доказів дозволяє краще розуміти їх природу та особливості використання:

Електронні документи – документи, інформація в яких фіксується у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа (підпис, час тощо).
Інформація з Інтернету – сторінки веб-сайтів, публікації у соціальних мережах, дані з месенджерів.
Аудіо- та відеозаписи – докази, які фіксуються у вигляді візуальної та аудіовізуальної інформації, що не належить до категорії письмових доказів, але має значну доказову цінність.
Електронні повідомлення – це текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, що пересилаються за допомогою мобільних пристроїв або мережі Інтернет.

Законодавство України містить невичерпний перелік об’єктів, що можуть виступати електронними доказами, тому до них можна віднести будь-які дані в електронній формі, що зберігаються як на фізичних носіях, так і в Інтернеті.

Правова природа електронних доказів

Правова природа електронних доказів є одним із найбільш дискусійних питань в юриспруденції. Існує кілька основних точок зору на природу електронних доказів:

Традиційна позиція полягає в тому, що електронні докази можуть бути віднесені до традиційних видів доказів: письмових, речових або аудіовізуальних. Така класифікація залежить від того, які саме дані мають доказове значення: зміст документа чи його матеріальна форма.
Особлива група доказів – згідно з цією позицією, електронні докази є специфічною групою доказів, яка має бути наділена особливим правовим статусом. Їх особливість полягає в тому, що доказове значення має не носій інформації, а самі дані, що на ньому містяться.
Новий вид доказів – ця позиція визначає електронні докази як новий і самостійний вид доказів, що мають унікальні властивості, які відрізняють їх від традиційних письмових або речових доказів.

Вимоги до електронних доказів

Для того, щоб електронні докази були визнані допустимими в адміністративному процесі, вони повинні відповідати певним критеріям:

Належність – електронний доказ має стосуватися справи та допомагати у її вирішенні.
Допустимість – доказ має бути отриманий законним шляхом і відповідати нормам законодавства.
Достовірність – дані повинні бути точними, незмінними та відображати фактичні обставини.
Достатність – сукупність електронних доказів повинна бути достатньою для прийняття рішення у справі.

КАС України передбачає, що електронні докази подаються в оригіналі або електронній копії, засвідченій належним чином. Проте на практиці виникають питання щодо автентичності таких доказів, зокрема можливість їх зміни або видалення.

Проблеми використання електронних доказів

Незважаючи на прогрес у законодавстві, існує низка проблем, пов’язаних із використанням електронних доказів у судовому процесі:

Зміна та видалення даних – електронні дані легко піддаються редагуванню або знищенню, що створює ризики фальсифікації доказів.
Проблема автентичності – судові органи стикаються з труднощами у визначенні оригіналу електронного доказу, особливо в разі копіювання даних на різні носії.
Відсутність чіткої регламентації – законодавство України поки що не містить достатньо детальних правил щодо засвідчення електронних копій та інших способів фіксації цифрової інформації.

З огляду на ці проблеми, важливо продовжувати удосконалення правової бази, що регулює використання електронних доказів у судових процесах.

Порядок подання та зберігання електронних доказів

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, зокрема електронним підписом автора. У разі надсилання документа кільком адресатам або зберігання на кількох носіях, кожен примірник вважається оригіналом.

Оригінали або копії електронних доказів можуть зберігатися на різних носіях інформації: картах пам’яті, дисках, хмарних сховищах тощо. Важливим аспектом є правильне засвідчення електронних копій для їх подання до суду.

Судова практика використання електронних доказів

Судова практика показує, що електронні докази дедалі частіше використовуються у адміністративних процесах. Однією з основних вимог до таких доказів є їх відповідність вимогам КАС України щодо допустимості та належності.

Зокрема, суди активно використовують електронні листування, записи з соціальних мереж та відеозаписи як засоби доказування. Проте важливою залишається проблема фіксації таких доказів, оскільки електронні повідомлення або пости в соціальних мережах можуть бути змінені або видалені.

Електронні докази стали невід’ємною частиною адміністративного процесу в Україні. Законодавство та судова практика продовжують адаптуватися до нових викликів, пов’язаних з використанням цифрової інформації. Водночас, існують проблеми, які потребують подальшого вдосконалення, зокрема у питаннях автентичності та засвідчення електронних доказів. З огляду на швидкий розвиток інформаційних технологій, електронні докази продовжуватимуть відігравати все більшу роль у судовій практиці, а правова наука повинна відповідати на нові виклики, що виникають у цій галузі.

55 переглядів