Головна » Uncategorized » Щодо права на життя під час війни

Щодо права на життя під час війни

Під час воєнного конфлікту/війни питання про дотримання права будь-кого на життя набуває особливої актуальності. Ст. 3 Загальної декларації прав людини проголошується право кожного на життя, свободу й недоторканність особистості. Більш широко ці права визначає Міжнародний пакт 1966 р. про політичні та громадянські права. Ст. 6 документу визначає означене право як невід’ємне право кожного, яке перебуває під прихистом закону. В нашій країні вказане право закріплює ст. 27 Конституції.

Про необхідність внесення в механізми забезпечення права доопрацювань

У міжнародному праві відсутня норма щодо можливості застосування в період воєнного конфлікту паралельно норм міжнародного гуманітарного права та права прав людини. Та міжнародною практикою все ж визнається необхідність такого застосування.

Правові відносини щодо сприяння дотриманню права на життя під час воєнних конфліктів врегульовані передовсім нормами МГП, якими охоплено захищених осіб. До таких осіб належать військовополонені, поранені, хворі, цивільні особи, особи, які не є учасниками конфлікту.

На думку правників, найбільш суттєвими регулюючими актами цієї галузі є: Женевські конвенції (1949) з 2-ма Додатковими протоколами до них, Гаазькі конвенції (1907) та ін.

Під час війни право на життя практично залишається без захисту. Під час воєнних конфліктів рішеннями міжнародних та національних судів не в повній мірі вноситься ясність у вирішення питань про дотримання права на життя, оскільки нерідко вони створюють підгрунтя для погроз у бік урядів про припинення участі у міжнародних механізмах права. Очевидно, що наявні механізми забезпечення права на життя потребують внесення доопрацювань.

Про новації в царині міжнародного права

30.10.2018 р. Комітетом з прав людини ООН було надано суттєвий коментар до ст.6 Міжнародного пакту про політичні й громадянські права (Загальний коментар №36). У документі здійснено намагання розв’язати основні проблеми у царині дотримання права кожного на життя. Попри прийняття цього документа, ряд проблем все ж залишається невирішеним.

Про законні підстави позбавлення особи життя

Ст. 2 Конвенції про захист прав людини зазначає, що право кожного на життя перебуває під прихистом закону. Нікого навмисно не можна позбавити життя, окрім випадків покарань в результаті судового смертного вироку за здійснення тяжких злочинів.

Недотриманням даної статті не вважається позбавлення будь-кого життя, здійснене:

для запобігання насильства над особою;
для сприяння здійсненню законного арешту, запобіганню незаконної втечі особи з-під варти;
у ході правомірного придушення заколотів.

Про матеріальні зобов’язання

До таких відносять зобов’язання, які містяться у ст.2 Конвенції щодо:

законного дотримання права на життя;
заборони заподіяння смерті з переліком винятків;
здійснення розслідування заяв про порушення матеріального аспекту документу.

Ст. 15 Конвенції обумовлені наслідки відступу від зобов’язань за цією Конвенцією під час війни та будь-якої з суспільних небезпек. Документ передбачає можливість вживання заходів з боку договірних сторін. Цю можливість не слід рахувати підставою для відступу від змісту статті 2.

Про державні зобов’язання

Перелік зобов’язань держав щодо дотримання права на життя під час війни складається:

з роз’яснення питань юрисдикції на територіях під окупацією;
із списку зобов’язань країни під час воєнного конфлікту;
з обмеження необхідності застосування силових методів в ході здійснення правомірних воєнних, дій, спеціальних операцій тощо;
з роз’яснення специфіки розслідування фактів позбавлення життя.

Під час війни у кожної особи залишається можливість домагатися неухильного дотримання її прав. Будь-хто у випадку порушення державою зобов’язань щодо його права має право спрямувати відповідну заяву до Європейського суду.

840 переглядів